Ти мене породила, Осінь

Ти мене породила, Осінь, -

Я твоєї Душі прояв.

Хоч в волоссі вже є просідь,

Вона колір має червоний.

І що з того, що хижоволоса?!

Це палітрі твоїй шана.

Ти обіймеш ранковим туманом,

Прошепочеш про Кохання Листвою.

По Землі я ходжу боса,

Прохолоду відчуваючи ТвОю,

Нагадаєш про Бабине літо

Пурпурового Лісу Канвою.

Залоскочеш мій ніс павутинням,

Й промайне над моєю бровою,

Хмара потайки, низько-низько…

Мить! І стане вона грозовою…

Ти промиєш дощем серця рани,

Щоб не вкрились вони

пітьмою,

Відбереш мої тугу і смуток,

Заховаєш їх глибоко в хвою!

Відведеш лісовими стежкАми,

Де моєї уяви прояв

Обернється новими рядками

Так, щоб й інший «Осінній» встояв…

Потім Сонцем очей торкнешся,

І відчую зненацька знову,

Як доносить здалеку Вітер

Гру Осіннього патефону.

Нотний стан розкладений зручно,

І я бачу як грає звучно

Усіма відлуннями Долі

Хтось рапсодію Осіні влучно.

І немає значення - хто там,

І не хочу знати - на чому.

Головне - відчуваю ноти:

Тиші, Вічності й СпокОю…

Хоч кружлятиме листя у танці

Під мелодію в унісон

Ще недовго, але Літопису гами

Буде чутно,

Доки втримає камертон,

І думки про мінливість Життя -

промайнуть поміж нас хором,

Й віднесе у великий схрон

Цю мелодію чорний Ворон.

Заспокоїться патефон,

І чекатиме обертів нових

Та платівка, що грала нам

«Чудернацький осінній сон»

Доки рухала Року Коло…

#VitaliaWoods

01.10.24