Я не малюю картини швидко...

Я не малюю картини швидко, Я не малюю картини довго… Пишу! Не руками, - скоріш, думками, Маленьким пензлем вписую в них поволі Я візерунки чиєїсь Долі

Я не малюю картини, - ТвОрю Історії власних емоцій, й не тільки… Можливо - про Людяність, Можливо - про Волю… Можливо - про Обрій, Що сховав урочисто думки про самотність Й… одягнув із хмарин намисто.

З джерел енергією їх наповнюю Лісів і Полів, Струмка й Гаю, Мальв, Чорнобривців з Українського краю На Злагоду, Щастя тим Пензликом творю, Над власником він розгорне парасолю

На захист від лиха,журби та ненастя, нашестя, безчестя й від… забуття. Пишу я також і про мінливе Життя, Як же без нього? Інакше - це шлях в небуття

В картинах мОїх - жага до Волі, В картинах мОїх - політ бджоли в полі, Спів Жайворонка й шепіт стрункої Тополі, Риб рухи плавні і хвилі на величному Морі…

Я не малюю картини, пИшу, Про Час забуваю і не залишу, Допоки Світ їх забарвленим стане, В них - ходять сосни, оживає Тиша, Невидима людському оку раніше…

Я час не гаю, але й не тривожу, Він вмить завмирає і… вже не турбує, Не докличетесь мЕне, коли кою новУю

Картину, історію пензлик неспішно в‘яже, Душа - радіє, спИна не дуже… :-)

Я не малюю картини швидко, Як можна творити, коли тОбі бридко… Я шар за шаром їм шлях у цей Світ прокладаю, На час не зважаючи… І от Він точно знає, що Його - геть не має… І особливо я це відчуваю, Коли в власний Всесвіт, як у море, пірнаю

Інакше не можу, вночі тихо встану, До рук беру пензлі й босоніж - до саду, До місяця в гості на посиденьки

А десь опівнОчі я помітила зірку, Прошепотіла ледь чутно: «Привіт!» їй,

І в час, коли піду, лякатись не треба, Усі ми полинем до Неба, До райдуги в гості зустріти світанок, На хмарах посидіти наостанок…

Тож… всі там будЕмо,

Тим більше, що з малечку знаю, Там точно - покраще. Вже була там.

Окремо історію цю вам колись розповім, але не наразі…

Скоріш, про картини, що тримають в увазі… Вони ж будуть жити в цьому Світі за мене

Можливо, напевно, хтось це буде й цінити, А може… та ж Райдуга на них погостити Зненацька прийдЕ, й сяде кави попити, Сонця промінь впАде на шмат полотна, Заграють фарби й заспіває тихо Вона…

І хтось незнайомий, сидячи в кріслі, Налиє вина, а, може, й віскі, Ковток за ковтком, насолоду плекаючи, На полотно погляд кине, щось нове відкриваючи, Ти поринь до мого Всесвіту, Друже Обіцяю - буду «Там» я це відчувати потужно…

В мій Світ заборонений вхід для негоди, Зась - заздрощам, кривді й неволі, Окремо - відверто не лЮблю пихатість… Там також не виживе й сіра млявість,

А з ними - журба та нецікавість… Не буде там місця потворам і лиху, Я створюю віру, надію й втіху, Журчання води, Діброви лунання, Землі кольоровість, а також - Кохання…

Ним кожен шматочок полОтна просякнут, І, сподіваюсь, знайде власний маршрут, Хто в польоті до Нього розкриє Добра парашут, Дерева там - ходять, на патефоні листя грає,

Дві дівчинки плинуть на хмаринці до Раю?! Та ні! От жеж, Люди! Вони Мрії плекають, Й увагу на негаразди геть не звертають…

Там Соняхи квітнуть,танцюють із Сонцем Кульбаби, Птахи - розмовляють, а не тільки співають, Дух Ліса живє тихо в рамці, вночі ж - вередує Під час Повні, на ганці…

Я не пИшу в неволі… Мені б - духа Вітра, Вогня силу дайте, Моря хвилю - почути, Й землю рідну ногами босими відчути,

Росою ранковою вмитись, Запах квітів вдихнути, І садом весняним Сповна наситИтись.

Я не малюю картини швидко, Я не малюю картини довго, Пишу Душею, Думками й Світлом, І ними так розмовляю зі Світом

(с) #VitaliaWoods 22.06.2022